Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства відповідно до ст. 2 КАСУ є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, законодавець передбачив у ст.ст. 105 та 162 цього Кодексу безпосередні способи захисту, за допомогою яких особа може захистити своє порушене, невизнане або оспорене право.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 105 КАСУ адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача ― суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача ― суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача ― суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача ― суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Ч. 2 ст. 162 КАСУ передбачає, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Водночас, перелік вказаних способів захисту порушеного, невизнаного або оспореного права в порядку адміністративного судочинства не є вичерпним. Тому суд на підставі ч. 3 ст. 162 КАСУ вправі прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, деякі із встановлених у ст.ст. 105 та 162 КАСУ способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Наприклад, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним ― лише індивідуального акта.
Нечинність нормативно-правового акта виникає після набрання рішенням суду законної сили, а недійсність індивідуального акта ― з моменту його прийняття.
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) рішення (акта), протиправною (незаконною, неправомірною) дії або бездіяльності виключає вимогу про скасування цього ж акта прояву волі, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Окрім того, вимога про скасування не може застосовуватись до дій, бездіяльності, оскільки їх не можна скасувати.
Вимоги про визнання протиправним, недійсним, незаконним, неправомірним, скасування індивідуального акта не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність, позовною вимогою за правилами КАСУ має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними.
Врегульовуючи процесуальний порядок захисту приватними особами своїх прав, свобод та інтересів у адміністративному суді, КАСУ не встановив інститут зустрічного позову та не передбачив можливості об'єднання в одне провадження двох справ із зустрічними вимогами, які ґрунтуються на одному і тому ж індивідуальному акті суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, неоскарження до суду рішення суб'єкта владних повноважень не означає правомірності такого рішення. Відтак, відповідач за позовом суб'єкта владних повноважень вправі посилатись на неправомірність індивідуального акта, не звертаючись з відповідним позовом. Якщо суд дійде висновку про неправомірність індивідуального акта, інших дій чи бездіяльності позивача, про це зазначається у мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАСУ адміністративний суд застосовує конституційний принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі – Європейський Суд), а в ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду як джерело права, а тому необхідним є дослідження судового адміністративного процесу у контексті положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналогічні норми, хоча і у різних нормативних приписах, містяться і у КАСУ. Як зазначає В.Д. Лисак, положення у п. 11 ч. 1 ст. 3, а також у ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 122, ч. 7 ст. 171 КАСУ про розумний строк розгляду й вирішення адміністративної справи тісно пов’язані з вимогами щодо ефективного правового захисту особи від їх порушень. Тому, у разі недотримання судом процесуальних строків, сторона у справі може, наприклад, подати заяву про відвід судді з мотивів безпідставного затягування розгляду справи. Водночас, звернутись із клопотанням, заявою, скаргою чи адміністративним позовом про перевищення розумних строків як таких особа не може, тому що немає відповідної процедури, а отже, вона позбавлена ефективного правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції.
З цього приводу показовим є рішення Європейського суду від 26 жовтня 2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (відсутність ефективного засобу правового захисту стосовно скарги про тривалість провадження) та від 7 лютого 2002 р. у справі "Мікулич проти Хорватії" (відсутність ефективного засобу правового захисту стосовно тривалості судового провадження). Тому слід погодитись із В.Д. Лисаком, що під порушенням "розумних строків" в адміністративному судочинстві, з огляду на їх чітке регулювання, слід визнати безпідставне перевищення законодавчих строків адміністративного судового процесу.
Як випливає з ч. 1 ст. 6 Конвенції предметом судового розгляду мають бути «цивільні права та обов’язки». Водночас, практикою Європейського суду встановлено, що під захист п. 1 ст. 6 Конвенції не потрапляє значний перелік питань. Зокрема, дія п. 1 ст. 6 на спори з приводу відсторонення від публічної посади, процедури виборів. Останнє підтверджується ухвалою про неприйнятність заяви "Бабенко проти України" (1999). В ній Європейський суд нагадав, що: "ст. 6 Конвенції гарантується кожному право на справедливий судовий розгляд при вирішенні питання, зокрема щодо його цивільних прав та обов’язків. Проте розгляд спорів стосовно процедури виборів не входить у сферу застосування ст. 6 Конвенції: законність виборів стосується здійснення політичного права, а не цивільних прав та обов’язків". Як зазначено в іншому рішенні Міжнародного суду, "Комісія з міжнародного права не мала наміру виключити застосування державного імунітету стосовно справ, у яких змістом справи є прийом на роботу…".
Таким чином, незважаючи на те, що відповідно до ч. 1 ст. 35 Конвенції, ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду, не всі категорії справ, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства можуть бути переглянуті у Європейському Суді.
А. Нижний, керівник проекту
Джерело: Подільська Правозахисна Фундація, www.ppf.org.ua |
