Загальна інформація

Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом України "Про третейські суди", для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

16 березня 2007 р .

Важливими передумовами становлення в Україні демократичної, соціальної, правової держави є забезпечення ефективного захисту прав людини і громадянина, реалізації права на правосуддя, утвердження об'єктивності, законності та справедливості як принципів формування громадянського суспільства. Саме тому в умовах реформування основних сфер соціального життя, окремих соціальних інститутів чільне місце на­лежить функціонуванню інституту третейського суддівства як недержав­ному незалежному органу цивільної юрисдикції. В сучасному цивілізова­ному світі третейський суд є одним з атрибутів правової держави, а тре­тейський розгляд по праву стає інститутом громадянського суспільства, здатним ефективно конкурувати з державною монополією на здійснення правосуддя в цивільних та господарських спорах.

Враховуючи досвід вирішення спорів третейськими судами України, що накопичився з практики, яка склалася протягом трирічної апробації Закону України «Про третейські суди» (далі — Закон) з дня його прий­няття, втілюючи принципи та гарантії, які надаються учасникам процесу традиційними процесуальними нормами, а також намагаючись забезпечи­ти високий якісний рівень рішень третейських судів, необхідний у демо­кратичному суспільстві, учасники Всеукраїнського науково-практичного семінару-конференції, що відбувся 16 березня 2007 р. у м. Євпаторія, дій­шли згоди у тому, що гострі питання впровадження норм Закону України «Про третейські суди» та підвищення правосвідомості в суспільстві потребують як на державному рівні, так і на рівні Третейської палати Украї­ни нагального вирішення таких проблем:

1. З метою запобігання негативним наслідкам при подальшому роз­витку третейського судочинства в Україні та аналізу правозастосування третейськими судами необхідно створити на державному рівні єдину сис­тему обліку та реєстрації третейських судів.

2. «Недобросовісна» діяльність третейських судів «асі кос» та відсут­ність на законодавчому рівні права контролю з боку держави та Третейсь­кої палати України за їх функціонуванням призвела до певного негатив­ного «іміджу» третейських судів у цілому у владних структурах держави, бізнесу, серед громадськості та, відповідно, створилась серйозна загроза подальшому розвитку інституту третейського судочинства в Україні.

3. Різне тлумачення норми формулювання ч. З ст. 55 Закону призвело до непорозумінь третейських суддів з органами БТІ та нотаріату з приво­ду відмови вчиняти ними відповідні дії за рішенням третейського суду без наявності виконавчого документа, виданого компетентним судом.

4. Відсутність єдиного процесуального порядку провадження у спра­вах, системи процесуальних дій, які обов'язково повинні виконуватися третейським судом і учасниками процесу, призвело до невизначеності форми складання процесуальних судових документів, що означає пору­шення принципів законності та обґрунтованості їх складання.

5. Відсутність у третейських судів права самостійно за погодженням зі сторонами третейського спору витребувати докази у справі від підпри­ємств, установ, організацій, необов'язковість до виконання ухвал про за­безпечення позову, надання доказів, винесених третейськими судами, суб'єктами, яким вони адресовані, низький рівень професійної кваліфіка­ції деякої частини третейських суддів призводить до погіршення якості рішень третейських судів, втрати авторитету системи третейського судо­чинства в Україні.

Для подолання наведених вище проблем, з метою виконання поло­жень, спрямованих на забезпечення високого статусу третейських суддів та судів, учасники Всеукраїнського науково-практичного семінару-конференції 16 березня 2007 р. вирішили:

1. Клопотати перед Головою Верховної Ради України прискорити роз­гляд на пленарному засіданні Верховної Ради України поданого Третейсь­кою палатою України законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про третейські суди», зареєстрований 23 листопада 2006 р.

2. Клопотати перед Міністром юстиції України про внесення змін до редакції листа № 19-32/1 від 9 січня 2007 р., останній абзац якого виклас­ти у такому формулюванні: «До внесення змін до Закону України «Про третейські суди» в частині розширення контролюючих повноважень Тре­тейської палати України за діяльністю третейських судів, комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі рішень постійно діючих третей­ських судів, а реєстрація права власності на нерухоме майно на підставі рішень судів «а d h ос» за наявності виконавчого документа, виданого ком­петентним судом».

3. Третейській палаті України запровадити обов'язкову систему на­вчання кандидатів у третейські судді, систему підвищення кваліфікації та сертифікації практикуючих суддів у третейських судах.

4. Третейській палаті України забезпечити виконання всіма третейсь­кими судами «Інструкції з діловодства та організації документообігу в постійно діючому третейському суді».

Ця резолюція прийнята одноголосно. Всього 45 підписів учасників конференції.

Джерело: Науково-практичний юридичний журнал „ТРЕТЕЙСЬКІ СУДИ УКРАЇНИ” випуск 2/2006

Це явище виникло на початку 2005 року і пов'язано з тим, що питання щодо права власності, зокрема на нерухомість, не було до кінця врегульовано законодавчо. Нота­ріусів хотіли зробити податковими агентами. Складалася така ситуація, коли вони відмовляли багатьом людям в нотаріальному посвідченні угоди щодо нерухомого майна. І у людей не було іншого виходу як звертатись до суду щодо так званих «домашніх» угод, які укладались у простій письмовій формі. Але державну реєстрацію така угода не могла пройти. Люди почали звертатись, у першу чергу, до державного суду. Але побачивши, що ця процедура забирає дуже багато часу, багато хто почав звертатись до третейських судів, оскільки відповідно до норм Цивіль­ного кодексу України суд може визнати угоду дійсною, якщо сторони здійснили певні дії щодо виконання угоди, не посвідченої нотаріально. Компетенція третейських судів щодо розгляду таких справ передбачена За­коном України «Про власність», а рішення третейського суду прирівнюється до правовстановлюючого документа.

Згодом це питання було вирішено на за­конодавчому рівні, однак із 2007 року скла­дається аналогічна ситуація, і нотаріуси зно­ву будуть виконувати функції податкових агентів.

На сьогоднішній день, на жаль, розгляд спорів щодо визнання угод дійсними та визнання права власності на об'єкти нерухо­мості є основною категорією справ, які роз­глядаються третейськими судами. Не слід применшувати значення нотаріальної та реєстраційної діяльності у сфері охорони цивільних прав. Не будучи прямо і безпосе­редньо спрямованою на попередження пору­шень конкретних цивільних прав, вона ство­рює загальні їх гарантії. Тому нотаріальну та реєстраційну діяльність органів щодо вста­новлення фактів, які мають юридичне зна­чення, необхідно відрізняти від способів захисту охоронюваних законом інтересів за допомогою судового встановлення спірних юридичних фактів і прав.