Загальні положення.

Необхідність впровадження інституту мирових суддів зумовлена, зокрема, з погляду на такий критерій, як доступ до правосуддя. Введення інституту мирових суддів – це реальний шанс зменшити навантаження на місцеві загальні суди, оскільки відносно нескладні (малозначимі) справи та вимоги за невеликою ціною позову можуть бути передані на розгляд мирового суду.

Для запровадження мирових суддів на сьогодні існують наступні правові передумови:

1. конституційні положення щодо права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55 Конституції України);
2. правові позиції Конституційного Суду України (Рішення від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів);
3. позиції Комітету міністрів Ради Європи щодо зниження навантаження на суди загальної юрисдикції, викладені у Рекомендаціях № R (86) 12 від 16 вересня 1986 року, згідно з якою державам-членам Ради Європи рекомендовано передбачати альтернативні процедури врегулювання спорів шляхом позасудового розгляду і створювати відповідні органи, що не входять до судової системи цих держав, а також у Рекомендації REC (2001) 9 Комітету Міністрів державам членам стосовно альтернатив судовому вирішенню спорів між адміністративними органами влади та приватними особами;
4. положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006.

Теоретичні основи.

За часів царської Росії інститут мирових суддів було запроваджено й на території українських губерній на основі Судових статутів 1864 року. Мирові судді виконували правозахисну та правовиховну функцію, але були класово заангажовані. А після встановлення радянської влади інститут мирових суддів в Україні взагалі був скасований як несумісний із революційною законністю. Нова влада запровадила так звані місцеві суди, що діяли поряд з революційними трибуналами. Місцевий суддя мав значні владні повноваження, що дозволяли йому проводити судове слідство, а також виносити рішення щодо затримання особи й передачі її до суду. Крім місцевих, а потім народних судів, функції мирових суддів в Україні, починаючи з 1960-х рр., виконували так звані товариські суди, які формувались громадськістю і розглядали дрібні адміністративні, цивільні та кримінальні справи.

В пострадянській Росії інститут мирових суддів було відроджено і тепер їх статус регламентує федеральний закон „Про мирових суддів в Російській Федерації” 1998 р. А от після проголошення Незалежності України інститут мирових суддів не був відновлений. Цей інститут був включений до проекту Конституції України 1992 року, але потім від нього відмовились. Питання про відродження даного інституту поставлено тільки на сучасному етапі судово-правової реформи.

Мирові судді (суди) існують в багатьох країнах як романо-германської (Іспанія, Італія, РФ, Греція), так і англосаксонської правової сім'ї (Велика Британія, США, Індія тощо). Не зважаючи на певні відмінності у кожній країні, у функціонуванні цих судів є спільні риси:

1. територіальний характер діяльності – мирові судді призначаються у чітко визначеному окрузі/муніципалітеті/місті (як правило, у межах цієї ж адміністративно-територіальної одиниці вони й проживають), і їхня юрисдикція поширюється лише на цю територію;
2. участь місцевого населення або органів місцевого самоврядування у призначенні/обранні мирових суддів – мирові судді або обираються безпосередньо населенням відповідної території, або призначаються відповідними органами місцевої влади, або призначаються державними органами за пропозицією органів місцевої влади;
3. як правило, мировим суддям підсудні як цивільні, так і кримінальні справи (за винятком деяких країн);
4. компетенція мирових суддів є обмеженою – за звичай, вони розглядають цивільні справи незначної вартості або ті, які спеціально вказані законодавством як підсудні мировим суддям, а також кримінальні справи про порушення невеликого ступеня тяжкості (їх вичерпний перелік також може встановлюватись законодавством);
5. у більшості випадків для призначення мировим суддею не вимагається наявність фахової юридичної освіти (виняток – Італія і Росія, де диплом юриста є обов’язковою вимогою), проте встановлюються певні вимоги як-то: розумність, здоровий глузд, здатність діяти справедливо, загальна освіченість й повага населення до особи, відсутність судимості і т.д.

Найпоширеніша точка зору на природу мирових суддів полягає в тому, що мирові судді є засобом досудового вирішення спорів, автономним, незалежним від держави інститутом – на зразок третейських судів або медіаторів. Доступність до правосуддя не виключає можливості для особи вирішити свій спір у досудовому або позасудовому порядку. Держава, з огляду на національні правові традиції, конституційно-правові засади, міжнародно-правові договори, повинна сприяти розвитку таких недержавних інституцій, як третейські суди, мирові судді, посередники (медіатори) тощо, які допомагають залагодити спір, не доводячи його до суду.

Позитив такої моделі мирових суддів – в тому, що її запровадження не вимагає зусиль держави, витрачання державних коштів. При цьому зберігається плюс для тих, хто втратив довіру до державних органів, зокрема, до судів. Проте при запровадженні цієї моделі ускладнюється перевірка діяльності мирових суддів, кваліфікованості вирішення ними справ.

Згідно з другою моделлю – державницькою – мирові судді є складовими системи державних судів зі збереженням всіх вимог, їх прав та обов’язків (яскравий приклад – Російська Федерація). Ця модель видається більш ефективною, оскільки забезпечує якісніший розгляд справ (адже висуваються певні вимоги до кандидатів у мирові судді), юридичну відповідальність судді за неправильне рішення або ухвалу.

При цьому головним недоліком цієї моделі на сьогоднішній день є те, що запровадження такої моделі не можливе, зважаючи на норми чинної Конституції України щодо судоустрою в державі.

Є ще одна правова позиція, яка по суті є модифікацією перших двох. Йдеться про громадівську (від слова «громада» як базового суб’єкта місцевого самоврядування) модель мирових суддів.

В рамках такого підходу можна виділити також два напрямки. Перший – мирові судді – елемент державної судової системи, який, втім, обирається органами місцевого самоврядування. В цьому випадку мирові судді є найнижчою ланкою судової системи, при цьому вони не є членами професійного суддівського корпусу (магістрату) і виконують судові функції тимчасово. Дана модель видається найдоцільнішою, зважаючи на те, що мирові судді, обрані відповідним органом адміністративно-територіальної одиниці, користуються вищим авторитетом та зможуть забезпечити якісніше здійснення функцій. При цьому реально встановити відповідальність мирових суддів перед громадою в особі органів місцевого самоврядування.

Другий підхід – громадські мирові судді – відокремлені від державної системи судів органи в структурі місцевого самоврядування. Відповідно до цієї точки зору, це довірені особи територіальної громади, які обираються сільською, селищною, міською, районною в місті радою за їх згодою, працюють безкоштовно і діють відповідно до чинного законодавства, інших нормативно-правових актів, норм народної моралі з метою позасудового вирішення спорів (конфліктів) та примирення їх сторін. Однозначним плюсом цього підходу є те, що для його практичної реалізації не потрібне внесення змін або прийняття нових законів – це можливо зробити на рівні локальних нормативних актів. Проте компетенція таких мирових суддів буде обмеженою, а тому даний підхід не може вважатися оптимальним.

Статус і порядок формування та припинення повноважень.

На сьогодні найдоцільнішим є закріплення статусу мирових суддів територіальних громад як елементу системи місцевого самоврядування. При цьому відповідний статус закріплюється в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" відсилочною нормою, яка вказує на детальну регламентацію їхньої діяльності окремим законом.

Пропонується встановити процедуру обрання мирових суддів місцевою радою. При цьому має бути чітко визначена процедура висування кандидатур з метою уникнення надмірної заполітизованості мирових суддів. Наприклад, суб’єктами, що можуть висувати кандидатури, можуть бути адвокатські об'єднання, спілки юристів тощо.

Інший варіант обрання мирових суддів – обрання безпосередньо всім населенням громади. При цьому мають створюватись певні кваліфікаційні комісії, що можуть висувати кандидатів для обрання населенням.

Мировий суддя має відповідати наступним вимогам:

• бути громадянином України;
• не притягався до кримінальної відповідальності та не був засудженим за скоєння умисного злочину;
• мати повагу та авторитет серед населення судової дільниці;
• мати вищу освіту;
• має проживати на території судової дільниці не менше 5 років;
• мати досвід діяльності в якості третейського судді, медіації, іншої юрисдикційної діяльності не менше 5 років;
• має володіти державною мовою та мовами, що є поширеними на території відповідної територіальної громади;
• мати добрий розум, бути справедливим і порядним.

Водночас, мають існувати й обмеження щодо професійної діяльності мирового судді. Зокрема, мировий суддя не має права:

• - бути депутатом ради будь-якого рівня;
• - перебувати на державній службі;
• - належати до керівних органів будь-яких організацій політичної партії.

При обранні на посаду мирового судді громадяни складають Присягу згідно зі ст.11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Повноваження мирового судді припиняються у разі:

• закінчення строку, на який його обрано;
• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
• порушення мировим суддею присяги посадової особи місцевого самоврядування;
• припинення його громадянства;
• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
• визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
• подання мировим суддею заяви про відставку.

Гарантії прав і відповідальність мирових суддів.

Діяльність мирових суддів є незалежною від державних органів та органів місцевого самоврядування, приватних структур і політичних партій.

Мировий суддя має право на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку громадян; на безпечні та необхідні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист.

Мировий суддя має право на самовідвід у випадку усвідомлення його некомпетентності вирішити певний спір.

Послуги мирового судді оплачуються за компенсаційним принципом, для чого при розгляді спорів сторони сплачують мировий збір.

Функції і повноваження.

Функцією мирових суддів є, насамперед, вирішення спорів, що носить альтернативний (стосовно судового) і диспозитивний (за обопільною згодою сторін) характер.

До повноважень мирових суддів має бути віднесений розгляд спорів, що відповідають наступним критеріям:

• відповідність спорів рівню компетентності мирових суддів;
• мировий суддя має розглядати спори лише у межах своєї дільниці (судового округу); всі матеріали у справі мають бути зібрані й досліджені у межах цього округу;
• мировий суддя має розглядати спори, пов’язані із захистом справедливості (критичні випадки);
• мировому судді підвідомчі спори, що не входять до переліку виключної компетенції судів загальної юрисдикції.

Проведений аналіз процесуальних кодексів України (КУАП, ЦПК, ГПК, КПК, КАС) в частині предметної компетенції судів щодо розгляду і вирішення різного роду справ, дозволяє сформувати перелік справ та/чи видів спорів, які можуть бути передані мировому судді, зокрема:

• справи про адміністративні правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення – скоєні в межах території діяльності мирового судді, за умови, що відповідальність за правопорушення не передбачатиме накладення адміністративного арешту;
• майнові спори між громадянами, де ціна позову не перевищує трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• справи про видачу судового наказу, де сума витребуваних грошових коштів чи вартість витребуваного майна не перевищує трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• справи про розірвання шлюбу, де між подружжям відсутній спір про дітей;
• справи про встановлення земельних сервітутів у межах населених пунктів;
• справи, що виникають із земельних правовідносин щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності та користуванні громадян у межах населених пунктів, додержання громадянами правил добросусідства;
• інші справи, що виникають із земельних правовідносин, вирішення яких не належить до виключної компетенції суду, органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з земельних ресурсів;
• справи про зобов'язання громадянина вчинити певні дії або утримуватися від вчинення певних дій, зміст яких було визначено нормативно-правовими актами органу місцевого самоврядування;
• справи про відмову у прийнятті на роботу;
• порушення строків виплати заробітної плати;
• порушення особливих умов праці молоді та жінок тощо.

Процедура розгляду спорів.

Процедура розгляду справ мировим суддею має бути простою (незаангажованою) і зрозумілою для громадян. Встановити таку процедуру доцільно в самому Законі "Про мирових суддів". Вона має бути прописана як універсальна для розгляду всіх без винятку справ та спорів. Решта особливостей має бути передбачена окремими главами чи розділами (наприклад, особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення; про розірвання шлюбу тощо).

Під час розгляду спору мировий суддя повинен вести протокол судового засідання, в якому має фіксувати всю необхідну інформацію, факти і докази сторін спору, а також їх пропозиції щодо примирення сторін спору. На прохання сторін спору суддя зобов’язаний видати копії протоколів судового розгляду звернень громадян.

Для більш повного і всебічного розгляду спору мировий суддя може запросити на судовий розгляд звернень громадян представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій тощо.

За результатами розгляду справи мировий суддя постановляє рішення. Майбутній Закон має містити норму, що встановлюватиме структуру рішення мирового судді.

Для забезпечення імперативності актів мирового судочинства рішення, постановлені мировим суддею мають бути включені до переліку рішень, за якими видаються виконавчі документи та які підлягають виконанню Державною виконавчою службою України, у разі їх невиконання в добровільному порядку. На сьогодні такий перелік наведено в ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV, з останніми змінами внесеними Законом № 668-V від 20.02.2007 р., ВВР, 2007, № 16, ст. 216.

Проблеми впровадження.

Політичного характеру – ідея мирових суддів може викликати неприйняття з боку політичних партій, громадських організацій і т.д.

Юридичні – проблема нормативного оформлення статусу мирових суддів: яку модель інституту мирових суддів доцільніше обрати, яким буде механізм дії Закону.

Соціальні проблеми – проблема добору кадрів на посади мирових суддів.

Економічні проблеми – витрати на розроблення й обговорення проекту закону.

Ризики і небезпеки – небажання органів місцевого самоврядування сприяти запровадженню інституту мирових суддів; ризик появи некваліфікованих, недобросовісних кандидатів у мирові судді.

Фінансово-економічне обґрунтування проекту закону.

Вигоди від впровадження інституту мирових суддів – орієнтовна кількість справ, що може бути передана мировим суддям від державних судів.

Витрати на впровадження інституту мирових суддів – витрати на матеріально-технічне забезпечення їх діяльності.