Білгород-Дністровський район Одеської області
Адміністративний центр району – місто Білгород-Дністровський

Історична довідка

Білгород-Дністровський (рум. Cetatea Albă; до 1944 — Аккерман) - місто в Одеській області, районний центр, розташоване на Дністровському лимані, за 18 км від Чорного моря, та за 100 км від Одеси.

Засноване в 4 столітті до Р.Х. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителями Мілету і назване ними Офіуса («місто змій»), через велику кількість плазунів. Незабаром на високому правому березі річки виросла Тіра — поселення скіфів-орачів. Згодом населення перемішалося, утворивши нову спільноту — скіфоеллінів, або мікселлінів. Після підняття рівня Світового океану Офіусу затопило і її мешканці перебралися до Тіри. Після завоювання у 107 р. Римською імперією Дакії форпостом імперії стала Алба-Юлія (перейменована Тіра). У 238 році Алба-Юлію захоплюють готи, піратський флот яких здійснює із 257 р. набіги на римські провінції. У 371 році під мурами поліса з’явилися орди гунів. Від цілковитого знищення готів врятувала домовленість із імператором Римської імперії, котрий 376 року дозволив менш як 200 тисячам готів розселитися в Мезії та Фракії. А завойовники-гуни, на знак подяки несподіваним союзникам, майже відновили історичну назву поліса — Туріс. Вже через три століття воно стало резиденцією легендарного хана Аспаруха, який підкорив сім слов’янських племен і 679 року розбив візантійську армію. Ще через два роки на відбитих у Константинополя землях було засновано перше Болгарське царство. Після цього нашестя у полісі утвердилося східнослов’янське плем’я тиверців. Воно підняло місто з попелу, а оскільки основним будівельним матеріалом став білий вапняк, то назвали його Білим городом. IX століття ознаменувалося приходом у Північне Причорномор’я кочових угрів, яких згодом змінили печеніги, і вже 907 року князь Олег організовує великий похід Русі на Візантію, участь в якому брали й тиверці. Царград підступно помстився їм 915 року нацькувавши печенігів на Білий город, після чого вирізано й продано в неволю візантійцям було більш як половину населення міста.

1241 року місто захопили татари. А вже у 1288 році хан Ногай, маючи потребу в коштах для боротьби з іншими чингізідами, за щедру плату віддає місто генуезьким купцям. Назви міста змінювались як у калейдоскопі: Білий Замок (Аспрокастро) стає Зеленим (Мальвокастро) і Замком на горі (Монкастро). А з 1362 року, коли повсталі городяни вигнали набридлих баришників і лихварів геть, — навіть Чорним (Маврокастро). Наприкінці XIV століття Білгород (а по-новому Четатя-Албе, або Фегер-Вар) увійшов до складу Молдовського князівства, якому протегував його сюзерен — Угорське королівство. Молдовські господарі подбали про відновлення старих і будівництво нових оборонних споруд. Разом із Кілією, фортеця неодноразово ставала серйозною перешкодою на шляху до експансії турецьких султанів. Але обкладене у 1484 р. султаном Баязидом ІІ і з боку суходолу, і з боку лиману місто без надії на порятунок боронилося з 1-го до 16 серпня. Для контролю за загарбаною територією було переселено татар, які утворили Буджацьку орду із центром в Ак-Кермані (Білій Фортеці). Іноді її називали сухо й офіційно — Керман, або й зовсім по-панібратськи Акджа (біленька).

За Бухарестським трактатом 1812 року всі землі, що лежали між Дністром і Дунаєм, остаточно перейшли до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар було виселено до Таврійської губернії, а в спустошений моровою язвою край потекли розрізнені людські струмочки — болгари, гагаузи та німці-колоністи знову обживали цю землю.

Згодом Аккерманська фортеця втратила своє воєнно-оборонне значення, і 1832 р. її зняли з реєстрів як стратегічний об’єкт, а 1859-го передали в управління міської влади. Бессарабський і Новоросійський губернатор граф Строганов пішов далі й дозволив Російському товариству пароплавства й торгівлі брати вапняк із фортечних мурів для облаштування пристані. Від цілковитої руйнації фортецю врятував той факт, що видобувати вапняк із кар’єра виявилося значно легше, ніж розбирати мури замку.

Після революції та громадянської війни Бессарабія загалом і Ак-Керман зокрема потрапляють під владу Румунії. Однак під час Другої світової війни місто повертається до складу Радянського Союзу і указом президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 р. йому було повернуто колишню назву Білгород із визначенням Дністровський.